17 Березня 2017

Все рівно — калька з російської

Все рівно однаково байдуже про мене в українській мові

Клацніть на зображенні, щоб зберегти заманувку у пдф.

Буває, що якесь слово продирається у мову та мало хто розмірковує про його походження. Так, «все рівно» — страшенна калька з російської. Українська мова має купу варіянтів:

однаково, байдуже, про мене, про мою волю, однаковісінько, один біс, сількісь, дарма, все одно

17 Березня 2017

Про вільний порядок слів у реченні

Comtesse-de-la-Chatre poriadok sliv u recenni

Портрет Марі-Шарлоти Бонтемпс з книгою. Майстриня світського портрету Елізабет Віже-Лебрен, 19 сторіччя

Існує думка, що в українській мові немає правил щодо порядку слів у реченні. Став будь-що будь-де — усе одно буде якийсь сенс. Але чи насправді це так?

Зазвичай наводять такі приклади:

Цей літак відправляються о шостій годині.
Відправляється цей літак о шостій годині.
О шостій годині відправляється цей літак.

Але якщо насправді «вільний», то треба наводити й такі приклади:

Літак цей шостій годині відправляється.
Відправляється годині літак шостій о цей.

Але ж це нісенітниця! Значить, що порядок слів не вільний.

Типологія мов — обережно, лінгвістика

Звичайно, приємно усвідомлювати, що в мові абсолютно вільна структура речення. Але чіткі правила все ж таки існують. Уперше описав загальні правила американський лінгвіст Джозеф Грінберг.

Він створив типологію мов за структурою речень. Типологія базується на місці в реченні підмета (П), присудка (Пр) та прямого додатка (Д). До речі, більшість мов світу дозволяють різні структури речень. Але типологія включає мову до певного типу за тою структурою, яка переважає в стилістично нейтральних реченнях.

Ось так виглядає типологія:

Тип
Приклад
Мова
П-Д-Пр
Він її любить
Японська, латинська, санскрит, хінді
П-Пр-Д
Він любить її
Англійська, французька, індонезійська, китайська, українська
Пр-П-Д
Любить він її
Біблійний іврит, арабська, ірландська, філіппіно
Пр-Д-П
Любить її він
Марагасі, Бауре
Д-Пр-П
Її любить він
Апалаї
Д-П-Пр
Її він любить
Варао

Так, японське нейтральне речення має структуру підмет—додаток—присудок: «яблука Іван їсть». Хоч инші варіянти також можливі.

Бачимо, що українська також має власне місце за цією типологію — підмет-присудок-додаток.

Кожна мова має свою структуру стилістично нейтральних речень. Щоби змінити змістові відтінки або посилити виразність, використовуються ишна структура.

У Зоряних війнах джедай Йода розмовляє з порушенням правил англійської мови. Це було потрібно, щоби надати мові «біблійності». На жаль, у перекладі на українську такі речення досить звичні й не мають такого забарвлення:

«Your father he is, but defeat him you must».
«Твій батько він є, але перемогти його ти повинен».

Зміна структури для виразності

Угорська мова змінює структуру речення задля виразності й забарвлення. Так, «Катерина зʼїла шматочок торту» має варіянти:

Шматочок торту Катерина з’їла — наголос на Катерині, що вона з’їла
Катерина шматочок торту з’їла — наголос на торті
Шматочок торту Катерина з’їла — наголос на числі — лише один шматочок
З’їла шматочок торту Катерина — наголос на завершеності дії
З’їла Катерина шматочок торту — наголос на завершеності дії

Схожі зміни можливі в багатьох мовах. В українській, речення «Я не хочу читати цю книгу» має варіянти:

Цю книгу читати я не хочу — наголос на саме цій книзі, яку я не хочу читати
Читати цю книгу я не хочу — наголос на саме цій книзі
Я читати цю книгу не хочу — наголос на я, а не хтось инший
Я не хочу цю книгу читати — наголос на дії «не хочу»
Не хочу я читати цю книгу — наголос на дії «не хочу»

Як бачимо, кожне речення має свою конструкцію. Змінюючи місце слова, змінюється інтонація та смисловий наголос.

Отже, порядок слів має значення. «Вільний» порядок слів не відноситься до «вільний» будь-де й будь-коли.

Застосування в тексті

На жаль, люди погано розуміють інтонацію в написаному. До того ж, люди мають різні уявлення про те, як треба висловлювати свої думки. Одне написане речення усі зрозуміють по-різному. Така наша природа. Тому не раджу гратися з порядком слів у реченні, щоби додати виразності. Краще шукайте инші засоби для передачі інтонації в тексті.

Якщо інтонацію й відтінки в реченні передає тільки порядок слів — працюйте над контекстом, а речення зробіть нейтральним.

Не примушуйте читача продиратися через текст, де експресія схована лише в думці автора. Текст мусить говорити сам за себе.

9 Березня 2017

Розказуйте про те, що знаєте

yabluka-ne-ideia

Style of Gustave Courbet (French, 19th century)

Створюючи цей блоґ, я думав тільки про себе.
Дивне зізнання, чи не так?

Зазвичай редактори, журналісти та письменники кажуть, що пишуть для своїх читачів, щоб вчити їх, розважати, надихати. Насправді ж, письменник, який себе поважає, пише тільки для себе. Це як сталевар виливає метал тільки для себе, бо він це може, йому це приносить задоволення й він заробляє гроші. Письменники — не иншого складу, вони ті самі працівники слова, але пишуть, бо можуть й хочуть, а не тому, що треба розважати, надихати й вчити.

Усі статті в цьому блозі важливіші для мене, аніж для будь-якого читача. Я люблю ділитися знаннями, досвідом, успіхом та поразками. Блоґ та розсилка існують саме для цієї мети та ні для чого иншого. Я маю три причини, які спонукають мене продовжувати писати. Всі вони повʼязані з егоїзмом письменництва:

Ідеї — не яблука

Коли ви пишете корисну статтю, або вчите щось робити краще, навколо вас гуртуються люди. Вони мають свій досвід, знання та думки, а те, що ви пишете — поєднує вас в групу однодумців. Ця група — найважливіше, що можна отримати від блоґу.

«Якщо у вас є яблуко й у мене є яблуко, і ми обмінюємося цими яблуками, то у вас і у мене залишається по одному яблуку. А якщо у вас є ідея та у мене є ідея, і ми обмінюємося ними, то у кожного з нас буде по дві ідеї».
— Джордж Бернард Шоу

Саморозвиток

Чому вчителі знають напамʼять будь-яке правило? Тому що рік за роком проговорюють їх. Чому ми памʼятаємо те, про що говорили з другом пʼять років тому, але не памʼятаємо деталей прочитаної півроку тому книги? Тому що з другом ми говорили.

Якщо ви хочете щось практикувати чи запамʼятати важливі відомості — немає кращого способу, як розказати комусь. До того ж, коли розказуєш, починаєш помічати свої помилки, будувати ланки з иншими обставинами та подіями. Розказуючи, ми вчимося.

Заохочення

Ми всі егоїсти. Усе, що повʼязано з нами — має першочергове значення. Тому, коли стає зовсім важко й не хочеться нічого робити, я згадую, що не зобовʼязаний нікому писати, а роблю це для себе. Дозволяю собі відпочити деякий час, а потім берусь за роботу.

Отож, пишіть для себе — усі инші підстави безсилі.

Пишіть з однією метою — задовольняти власне бажання. Усе инше — брехня.
2 Березня 2017

Атлант розправив плечі: ще один переклад з російської

«Титани у пеклі». Ілюстрація Гюстава Доре до «Божественної комедії» Данте. Wikimedia Commons

Кожен перекладач має декілька історій про свої невдалі переклади. Свій перший досвід ганьби я здобув у 2010 році в аеропорту Парижа. Мого друга затримали на кордоні й прискіпливо перевіряли. Англійської він не знав, отже я мусив допомагати. Доперекладався я до того, що Ярослав ледь не лишився штанів і дивом не отримав заборону на перетин французького кордону. Все минулось, але я запамʼятав, що перекладати — серйозна справа.

Сьогодні я розумію, що перекладати важче, аніж написати книгу, бо недостатньо знати мову першоджерела й орієнтуватися в мові перекладу. Треба володіти стилістикою та психологією, мати почуття побудови тексту й вміти перевтілюватись в образ письменника. Перекладач має однакову владу над свідомістю читача, як і автор. Перекладач займає місце посередника, який може спаплюжити навіть геніальний текст.

Перекласти суто слова зможе будь-який копірайтер на фрілансі. Вдало перекласти книгу зможе тільки той, хто не лінується шукати, вчитись й робити помилки. Згадую в тему слова Осипа Мандельштама про те, як перекладають книги:

«…спочатку напівголодний, зашуганий перекладач (точніше, декласований безробітний інтелігент, ні в якому разі не літератор) напівграмотно перебріхує оригінал, а потім “редактор” працює над перекладом і надає йому більш-менш людського вигляду, звичайно ж не розгортаючи оригінал, в кращому випадку рахуючись з граматикою і здоровим глуздом. Я стверджую, що так у нас видають сотні книг, майже всі…»

Здається, що з 1929 року, коли Мандельштам написав ці слова, нічого не змінилось. От тільки тепер напівграмотні перекладачі й редактори переконані у своїй правоті, пишаються своєю халтурою й споглядають на усіх зверхньо. Саме таке відчуття складається після прочитання перекладу книги «Атлант розправив плечі» Айн Ренд. Пропоную розглянути три проблеми цього видання: назву, зворот зі «що» та власне проблеми перекладу.

Переклад назви книги

Перше, що здивувало в українському перекладі — назва «Атлант розправив плечі». Не можу зрозуміти, чому Atlas shrugged переклали «Атлант розправив плечі», адже він нічого не розправив, але знизав. Shrugged в англійській має два значення:

shrug — англ.:
1) зни́зувати плечи́ма, стену́ти плече́м
2) відкидати, відхиляти (щось, як не варте уваги)

До того ж, варто лише переглянути список перекладів книги на инші мови в Вікіпедії, щоб зрозуміти, що «Атлант розправив плечі» далеко неідеальний.

Голландською: Atlas in Staking — Атлант страйкує
Французькою: La révolte d’Atlas — Повстання Атланту
Німецькою: Wer ist John Galt? — Хто такий Джон Ґолт?
Італійською: La rivolta di Atlante — Повстання Атланту
Польською: Atlas Zbuntowany — Бунтівний Атлант
Португальською: Quem é John Galt? — Хто такий Джон Ґолт?

Бачимо два напрямки в перекладі до 1) бунт, постання; 2) Джон Ґолт. Зрозуміло, що перекладач має право перекласти назву, як буде доцільно мовою перекладу, але чи не дивно, що український варіянт «Атлант розправив плечі» має лише одного побратима — російський переклад?

Російською: Атлант расправил плечи

Отже аналогія не тільки очевидна, а бʼє в око. Рушаємо далі.

Пасивний зворот після «що»

Читаючи Атланта, можна зустріти кострубаті речення з дивним пасивним зворотом після «що». На жаль, я не знайшов відповідного терміну, щоби описати проблему, тому залишаю просто «пасивний зворот після «що». Ось декілька прикладів:

ні
так
Зайшовши за паркан у світлі вуличного ліхтаря, що колись був відкинув тінь незнайомця на бруківку, вона зазирнула до вікна свого кабінету.
Чому не написали просто «який колись відкинув тінь?»
Даґні виклично всміхнулася, пригадуючи ті перегони, що вона їх улаштувала його світляним сторінкам.
Не розумію, чому не влаштовує звичне «перегони, які вона улаштувала».
Не хотілося відхиляти пропозицію перемир’я — тим більше, після моєї перемоги, що вони її цілком усвідомлюють.
Знову ж, дивний переклад, коли можна використати хоча б звичну форму «яку вони усвідомлюють».

Спробуємо ще. Я наводжу приклади із дивним «що», не говорячи свої варіанти. А ви оцініть, наскільки правильний переклад в книзі й наскільки приємно таке читати:

Ріарден усміхнувся — до своєї провини, якої не хотів визнавати, до пояснень, що до них не зобов’язаний був удаватися, — і відповів: […]

У купі мотлоху було багато битого скла, гуми, пластмаси, а також уламки сланцю, що його зазвичай використовують для графітових ізоляторів.

Ця сценка, що вона її зараз згадувала тут, під землею, здавалася нереальною.

[…] передаючи ніде не зареєстровані суми підставним власникам зруйнованих копалень — суми, що їх передавалося і приймалося крадькома, як серед злочинців; анонімні суми, що їх вкладалося в ненадійні контракти, коли обидві сторони усвідомлювали, що в разі ошуканства постраждає одурений, а не шахрай і злодій; […].

Чи не дивно виглядають ці речення? Здається, що редактор просто не читав текст, а коректор пропустив через автоперевірку орфографії в Ворді й на тому питання перекладу вирішили. Далі — найцікавіше.

Атланта переклали з російської — це факт

В книзі можна знайти сотню речень із дивними зворотами та незрозумілими висловами. Варто перевірити речення в англійському першоджерелі, щоб зрозуміти — проблема глибше — в самому джерелі.

Я довго вагався, порівнюючи сторінку за сторінкою англійський, російський та український текст. Перечитував тлумачні словники Оксфорду, Кембриджу, та англійсько-українські словники іменки e2u.org.ua. Висновок у мене лише один — Атланта не просто неуважно редагували — книгу свідомо переклали з російської, а на обкладинці пишно написали «переклад з англійської». Тому й проблема в першоджерелі. Саме російський переклад Ю.Соколової з Альпіни Паблішерз був «оригінальним» для перекладу українською. Тому зустрічаємо дивності.

Наводжу приклади:

Уздовж тротуару поставили дощаний паркан, стару будівлю готувалися руйнувати: вона вже не витримувала натиску часу.

Вдоль тротуара поставили дощатый забор, старое здание начинали сносить: оно все-таки не выдержало напора времени.

A plank barrier had been raised along the sidewalk: the old building was being demolished; it had given up, at last.

Неможливо, щоби два перекладачі однаково неправильно переклали англійське фразове дієслово, адже give up — здаватися, кидати, облишати. Тобто будівля «нарешті здалася».

У замку її вхідних дверей прокрутився ключ; вона чекала, хотіла почути цей звук.

В замке входной двери повернулся ключ; она ждала, хотела услышать этот звук.

She heard a key turning in the door of her apartment; this was the sound she had waited for, had wanted to hear tonight.

Я вважаю за неможливе, щоби два різні перекладачі, яких різнять досвід, вік та мова, зробили переклад цього англійського речення з різницею лише в одне слово — її. У першоджерелі речення має таке значення: «Вона почула, як повернувся ключ у дверях її квартири […]».

Ошмаття моху, що звисали з даху, і вологе листя кущів навколо дверей робили їх схожими на слинявий рот; численні фіранки, що ними було обчеплено всю кімнату, не покращували враження.

Свисающие с крыши пряди мха и влажная листва превращали густую растительность вокруг двери в подобие слюнявого рта; многочисленные занавески, загромождавшие тесную комнатку, впечатления не меняли.

Hanging strands of moss and clots of waxy foliage made the thick vegetation look as if it were drooling; the too many draperies, hanging in the stagnant air of a small room, had the same look.

По-перше, в оригіналі немає «даху і дверей», але є в російському тексті. По-друге, англійське речення закінчується так: «(фіранки) мали такий самий вигляд», що можна творчо перекласти «справляли таке ж враження». Російський перекладач вирішив написати «впечатления не меняли» — це його право. Та от український перекладач вирішив не завдавати собі даремно праці й написав «не покращували враження», повторюючи свого російського колегу.

Даґні виклично всміхнулася, пригадуючи ті перегони, що вона їх улаштувала його світляним сторінкам. «Мене вже не обтяжують терміни, — подумала вона. — Ані термінів, ані перепон, ані меж».

Дагни вызывающе улыбнулась, вспоминая ту гонку, которую задала его страницам; теперь перед ней не стояло сроков, подумала она, – ни сроков, ни преград, ни пределов.

She smiled defiantly, remembering the race she had run against its changing pages; there were no deadlines now, she thought, no barriers, no threats, no limits.

В будь-якому словнику є правильний переклад слова difiantly — «зухвалий». Викличний — це російською «вызывной», наприклад, «виклична повістка». Іншого значення українські словники не надають.

Друга помилка в реченні ще цікавіша, адже героїня влаштувала перегони якимось «світляним сторінкам». В оригіналі вжито слово changing — «мінливий». Тобто сторінки календаря змінювались, а не світились.

Приклади говорять самі за себе. Не варто й сумніватися, що український перекладач наслідував російського. Він зайняв пасивну позицію, свідомо годуючи читача некебітним подвійним перекладом з російської мови.

Поганий переклад може знищити книгу.

На власному досвіді знаю, що важко зробити переклад, який відтворить тон і стиль першоджерела й впишеться в другу мову з усіма її відтінками та відмінностями. Перекладати — важко, але ще важче тримати в руках поганий переклад хорошої книги.

Намісць висновку

Не треба довічно обговорювати проблеми українських видавництв, шукаючи виправдання. Думаю, можна зрозуміти невдалий переклад з арабської, перської чи маратхі. Але з нашими мовними вишами, які кожен рік випускають тисячі нових знавців романо-германських мов, робити поганий переклад з англійської — ганьба.

Я переконаний, що головна проблема в тому, що в нас немає редакторського стандарту для перекладеного тексту. Редактори читають переклад так само, як і оригінальний твір українською, керуючись думкою, що змінювати перекладений текст не можна. До того ж, редактори занадто довіряють своїм працівникам — наче освічені люди, філологи, мають роки досвіду — значить можна не перевіряти прискіпливо. А те, що в перекладі чудасії — нікого вже не турбує.

Отже Мандельштам мав слушність — напівграмотний перекладач перебріхує оригінал, а редактор допрацьовує, не заглядаючи у першоджерело.

Зрозуміло, що видавцям зараз важко. Але кому легко? Або ми, видавці, автори й перекладачі працюємо не щадячи сил, або ми самостійно знищимо молодий рух до україномовної літератури.

24 Лютого 2017

«Розкажи. Читати, думати, обговорювати» — Е. Чамберс

Книга Розкажи Чемберс
★★★★
Як показати дітям, що читати — круто.

Книга для батьків, вчителів та тих, хто вважає, що людству треба більше читати. Сподобались практичні поради в кожному розділі. Структура виглядає так:

ідея ⟶ чому важливо ⟶ що робити.

Цікавинки:

• Людина — не читач за своєю сутністю. Ми набуваємо вміння читати й писати, бо це не вроджена необхідність, як ходити. Пройшли тисячі років, перш ніж у людини зʼявилась потреба вчитись читати. Ці тисячі років кожна людина переживає наново за кілька років дитинства.

• Я часто чув, що люди не люблять читати, але жодного разу не зустрічав тих, хто не любив би слухати. Жарти, анекдоти, плітки, новини — історії життя цікавлять кожного. Антропологи стверджують, що традиція усної розповіді почалась за ранніх форм суспільства. З цих форм виросли усі види літератури: поезія, проза, драма, історична наука, релігія, філософія. Завдяки художнім образам ми описуємо життя і його значення. Саме завдяки усним історіям, які чуємо в дитинстві, ми з часом починаємо читати книги.

• Читання — один з найскладніших мозкових процесів. Коли ми читаємо самі собі, залучено три долі мозку. Одна оброблює звуки, які асоціюються зі словами та ілюстраціями. Друга аналізує візуальну інформацію: літери, слова, картинки. Третя порівнює значення слів, висловів та усього тексту з тим, що нам вже відоме. Виходить, що у нас в голові є архів усього почутого, побаченого та прочитаного. Працюючи над кожним новим текстом, мозок звертається до архівів, щоб знайти відповідності. Якщо їх немає, то ми називаємо такий текст важким. Чим більше відповідностей між новим текстом і тим, що ми вже знаємо, тим легше зрозуміти новий текст.

• Якщо на основі книги створили фільм або театральну виставу, то між автором та читачами стоять інтерпретатори — продюсер, режисер, актори, оздоблювачі, композитор. Кожен з них має свій власний погляд на картину, і цей погляд передає глядачам. Але, читаючи книгу, ми залишаємось один на один з собою та автором. Тепер ми самі собі продюсер, і режисер, і актори. Ніхто не заважає спілкуватись з автором. Ось чому читання книг — дуже важка й глибока форма спілкування. Щоб отримувати задоволення від книг, треба мати певний досвід й майстерність. Тому, читання важче за перегляд фільму.

• Щоб надихнути дитину читати, треба виконати три складові:

Розкажи. чотири складові як навчити дітей читати

• Наскільки довго дитина може читати? Відповідь проста: нехай читає доти, поки може утримати увагу та зацікавленість і … ще трошки.

• Спробуйте зіграти в просту гру з тим, кого ви добре знаєте. Почніть з запитання «Хто ти?» і продовжуйте запитанням «Звідкіля ти це знаєш?» Ви здивуєтесь, коли зрозумієте, що дуже важко розповідати про себе без історій, описів чи жартів про власне життя. Частіше за усе на запитання «Звідкіля ти це знаєш?», ви почуєте спогади розповідей батька, матері, бабусі й дідуся, друзів. Якщо задавати це запитання дуже довго, то виявиться, що ми цілком складаємося з різних розповідей инших людей про нас. Якби ці історії були иншими, ми були б иншими людьми.