Чому я видалив Disqus зі свого блоґу

Я вирішив видалити систему коментарів Disqus зі свого блогу. І це серйозне та виважене рішення. Звичайно, користуватись Дискусом зручно, але негативні сторони переважають:

  1. Головна причина. Час завантаження будь-якої сторінки блоґу збільшився до 36 секунд, тому що Дискус завантажував файл count.js. Вирішити проблему так і не вдалося. Єдиний варіянт — вимкнути додаток.
  2. Приватність. Мене не покидала думка, що я беру участь у шпигуванні за своїми читачами, адже Дискус офіційно будує портрети відвідувачів сайту. Зібрану інформацію компанія продає рекламним компаніям. Я не хочу, щоби читачі блоґу ставали товаром.
  3. Люди не хочуть “входити” в систему коментування через соціяльні мережі — отже просто не пишуть відгуки. Форма коментарів без обовʼязкового “входу” надає можливість писати усім.
  4. Обмежені налаштування зовнішнього вигляду. Мені не подобалось, що форма Дискусу виділялась вцілому від блоґу. Складалось враження, що коментарі тут головні, хоча насправді — це не так.

Маєте блоґ? Пишете коментарі на инших блоґах? Що думаєте про Дискус та взагалі про коментування?

Познайомимося

Привіт!

Я інтроверт, але люблю знайомитися з людьми. Люблю запитувати у них про те, чим вони займаються. Люблю, коли вони діляться досвідом. Я переконаний, що треба розказувати про те, що знаємо.

Тому — познайомимося!

Напишіть відповідь у коментарях. Мій коментар вже там.

Як вас звати?
Чим займаєтеся? = Що подобається?
Порадьте улюблені книги.
Як з вами сконтактувати?

Розказуйте про те, що знаєте

yabluka-ne-ideia

Style of Gustave Courbet (French, 19th century)

Створюючи цей блоґ, я думав тільки про себе.
Дивне зізнання, чи не так?

Зазвичай редактори, журналісти та письменники кажуть, що пишуть для своїх читачів, щоб вчити їх, розважати, надихати. Насправді ж, письменник, який себе поважає, пише тільки для себе. Це як сталевар виливає метал тільки для себе, бо він це може, йому це приносить задоволення й він заробляє гроші. Письменники — не иншого складу, вони ті самі працівники слова, але пишуть, бо можуть й хочуть, а не тому, що треба розважати, надихати й вчити.

Усі статті в цьому блозі важливіші для мене, аніж для будь-якого читача. Я люблю ділитися знаннями, досвідом, успіхом та поразками. Блоґ та розсилка існують саме для цієї мети та ні для чого иншого. Я маю три причини, які спонукають мене продовжувати писати. Всі вони повʼязані з егоїзмом письменництва:

Ідеї — не яблука

Коли ви пишете корисну статтю, або вчите щось робити краще, навколо вас гуртуються люди. Вони мають свій досвід, знання та думки, а те, що ви пишете — поєднує вас в групу однодумців. Ця група — найважливіше, що можна отримати від блоґу.

«Якщо у вас є яблуко й у мене є яблуко, і ми обмінюємося цими яблуками, то у вас і у мене залишається по одному яблуку. А якщо у вас є ідея та у мене є ідея, і ми обмінюємося ними, то у кожного з нас буде по дві ідеї».
— Джордж Бернард Шоу

Саморозвиток

Чому вчителі знають напамʼять будь-яке правило? Тому що рік за роком проговорюють їх. Чому ми памʼятаємо те, про що говорили з другом пʼять років тому, але не памʼятаємо деталей прочитаної півроку тому книги? Тому що з другом ми говорили.

Якщо ви хочете щось практикувати чи запамʼятати важливі відомості — немає кращого способу, як розказати комусь. До того ж, коли розказуєш, починаєш помічати свої помилки, будувати ланки з иншими обставинами та подіями. Розказуючи, ми вчимося.

Заохочення

Ми всі егоїсти. Усе, що повʼязано з нами — має першочергове значення. Тому, коли стає зовсім важко й не хочеться нічого робити, я згадую, що не зобовʼязаний нікому писати, а роблю це для себе. Дозволяю собі відпочити деякий час, а потім берусь за роботу.

Отож, пишіть для себе — усі инші підстави безсилі.

Пишіть з однією метою — задовольняти власне бажання. Усе инше — брехня.

Про авторське право з боку читача й автора

Восминіг наче здивовано запитує «Копірайт?»

Копірайт не має значення. Я жваво пишу в блогах вже два роки й нарешті зрозумів, що копірайт не має жодного значення. Звичайно страшно віддавати право на свою роботу иншим. Здається, що втрачаєш авторство і тепер будь-хто може взяти твій текст і заробляти на ньому. Але давайте будемо відвертими, кого зупиняє цей знак — ©️️ Copyright? Хто взагалі читає той довгий текст, який начебто покликаний захищати право творця? Ото ж бо й воно. Клацаємо на «Погоджуюсь» і «Далі».

Копірайт не має значення.

Я справді вірю в рух вільного копіювання. Користуюсь тільки Лінукс ОС, а замість Фотошопу малюю в Гімпі. Переконаний, що майбутнє за вільним розповсюдженням ідей, а не за ліцензуванням.

Вирішив, що відмовляюсь від авторських прав на свій текст, бо всі ідеї, які я описую — не належать мені. Я краду їх в инших людей, які в свою чергу запозичили їх в инших. Це нормально, адже всі великі досягнення ґрунтуються на досягненнях тих, хто працював раніше. Усе нове — забуте старе.

До того ж, люди зазвичай похваляють відсутність копірайту, бо немає почуття провини від копіювання. Уявімо, мені сподобалась ідея, яку захищено погрозливим авторським правом «Будь яке копіювання лише з письмового дозволу автора». Звичайно, я не буду писати ніякому автору, бо хто так робить? Просто копіюю ідею, трохи дороблюю, чіпляю знак власного копірайту і виставляю як свою. В мене виникає почуття провини, бо я вкрав ідею. А мій копірайт накладе провину на наступного крадія. Так коло злодіяцтва поширюється, коли жоден не має справжнього авторського права на ідею. Адже всі вкрали одне в одного.

Замість того, щоб переживати за право авторства, краще сконцентруватися на тому, що треба читачу.

Я зрозумів, що більшість того, про що турбуються автори блоґів, іменок та книжок — не має жодного значення. Наприклад, блоґери відслідковують десятки показників статистики відвідування іменки, переживають про кількість підписників, намагаються застосовувати рекламні прийоми — виринайки, блоки з принадою. Це все неважливе. А що ж тоді має вагу?

Допомагати своїм читачам. Якщо текст не вирішує проблему, з якою відвідувач потрапив на іменку — не допоможе ніяке рекламне диво. Тому, сконцентруйтесь на написанні статей, які допомагають. Це звільняє від одержимості статистикою та відволікань на рекламу. Замість цього, зосередьте увагу на допомозі. Адже саме тому автор і мусить писати текст — щоб допомогти.

Про розсилку

Останні два роки я жваво користуюсь е-поштою. Навіть підписаний на сорок розсилок, які стали основним каналом, через який отримую оновлення з блоґів та статті на теми, які не є для мене першочерговими, але цікавими — гендер, дизайн та клясична література. Здається, що розсилка нарешті перестала бути спамерським болотом, а перетворилась на зручний канал звʼязку.

Тому я вирішив, що треба і мені ділитись досвідом та корисним знадобом. Заохочує те, що я люблю читати й часто рекомендую книги иншим. Щоб поєднати ці справи, я розпочав нову розробку — Розсилку Єгора Нагеля.
лист-розсилки-єгора-гоголя

Звичайний вигляд листа розсилки

Про що розсилка та як створюються листи?

Протягом тижня я читаю статті з блоґів, фейсбуку, медіуму, з инших розсилок та каналів Телеграму. Більшість англійською та російською. Якісні статті зберігаю у власному варіянті покета — Валабег. Для кожної розсилки я обираю три найцікавіші статті. При чому цікавість я вимірюю одним з двох критеріїв — прочитав і сказав «Нічого ж собі, це круто!», або прочитав і замислився.
волабег-єгора-гоголя

Дошка валабегу, де зберігаю статті протягом тижня

З понеділка до ночі вівторка я обираю знадіб та пишу текст листа. Зазвичай отримую понад 20 тисяч знаків, тому скорочую до 10. Усе прискіпливо перевіряю, але навіть після перевірки машиною трапляються помилки. Окремим завданням є перевірка стилістики, оскільки маю упереджене ставлення до усіляких запозичень типу «матеріял, чат, сайт».

Пишу та зберігаю текст зазвичай в Атомі. В мене там налаштована ціла купа тек з документами. Якщо не маю рахівника, то пишу в Ґуґль-документах з особового.
atom-розсилка-єгора-гоголя"

Текстовий редактор Атом. Пишу другий лист розсилки.

Вставляю ілюстрацію, яку робить А. — нову до кожного листа. Розсилку відправляю з Мейлерлайту. Верстку робити нескладно — звичайний шаблон, бо не хочу сильно відокремлюватись від оздоблення блоґу. Але все-рівно є над чим працювати.
мейлерлайт-розсилка-єгора-гоголя

Верстаю лист в Мейлерлайті.

Увесь шлях від ідеї до кнопки «надіслати» займає 5-6 годин. Відчуваю, що розсилка швидко стала частиною мого життя. Кожен день думаю про те, що написати й роблю нотатки. Вона сильно підштовхує рухатися уперед, бо справжні люди вказали свою адресу е-пошти та читають мої листи.

Плани на майбутнє

Досягти 100 підписаних на розсилку.
Зробити список розсилок, які читаю від дошки до дошки.
Почати писати уроки з редагування та української мови.