Як знаходити та обирати хороші книги

Перша й найважливіша порада: неможливо знайти хорошу книгу, не читаючи.

Нехай, це звучить насмішкувато, але ті, хто запитують «як знайти хорошу книгу?», скоріш за все небагато читають, або читають поверхнево. Та хіба це має значення, якщо питання важливе й мусить мати відповідь?

По-перше, кожна прочитана книга має десятки, а то й сотні ідей, які можна досліджувати . Чим більше читаєш, тим більше можна прочитати далі. Для мене проблема не в пошуку книг — їх дуже багато — а в тому, яку книгу обрати. Про це в другому розділі статті.

Отже, проблема складається із двох частин:

  1. Знайти хорошу книгу
  2. Обрати, яку читати далі

Знайти книгу

Тут у бій йдуть особисті уподобання. У мене визначилися деякі вимоги до книги, яку хочу прочитати:

  • Не читаю книгу, якщо її не переклали мінімум 5 мовами;
  • Не читаю книгу, якщо автор вихваляє себе на обкладинці;
  • Не читаю книгу, якщо автор самостійно не використав усі свої поради;

Ці принципи допомагають мені оминати дешеві, сенсаційні книги. Не можу довіряти порадам про спорт та здоровʼя, якщо автор — товстезний курдюк.

Далі, є три способи, які завжди поповнюють мій список книг:

  1. Поради з інших книг. Автори зазвичай згадують инших авторів та їхні книги. Якісна нехудожня книга буде мати сотні посилань на инші книги наприкінці. Я зазвичай переглядаю той список, виписую поради та прочитую рецензії. Книжки, які мені сподобалися, потрапляють у мій список. Кожна прочитана книга — незамінний путівник до нових книг.
  2. Запитуйте в знайомих. Люди з радістю діляться досвідом і якщо запитати про книгу, то щиро поділяться. Звісно, якщо вони читають книги. А якщо ні, то слід задуматися, чи потрібен такий знайомий. Смаки різняться, але знайомі можуть порадити якісну книгу. Просто запитуйте, чи прочитали вони щось вартісне. До того ж, у вас буде тема для обговорення.
  3. Складені списки. Знайдіть спільноти з вашими інтересами. Зазвичай вони складають списки рекомендованих книг. Я користуюсь списками Ycombinator, Reddit Філософія та Reddit Booklist.

Обрати книгу

Якщо слідувати цим простим порадам, то список книг постійно буде величезний. Я складаю загальний список, де вже понад 100 книг, та список на рік, де зараз 40 книг.

Але як обрати, що читати далі?

  • Не читайте книги з одною темою. Чим більше читаєте книги з одною темою, тим менше отримуєте знань із кожної. Звісно, якщо ви не пишете дисертацію про ліве стегно африканського слона.
  • Перевіряйте на корисність. Чи можна ідеї з книги використати у вашому житті? Чи зробить книга ваше життя кращим? Над чим збираєтеся працювати вже завтра? Якщо сумніваєтеся — не читайте.
  • Готуйтеся до серйозних книг. Можна одразу взяти підручних із психології для 4 курсу університетів, але користі з нього нуль. Спочатку прочитайте декілька психологічних книг для широкого загалу. Часто, цього буває достатньо, якщо ви не збираєтесь відкривати практику психології та лікувати людей.
  • Відкидайте книгу, якщо 1) вона легка, 2) надто складна. Перше свідчить, що ви її переросли і нічому не навчитеся; друге, що не доросли і також нічому не навчитеся. То який сенс читати? Нехай лежить та чекає кращих часів. Завжди можна до неї повернутися.

Важко знаходити хороші книги. Але ще складніше знаходити час, щоби їх читати.

Книгозбірня в Трело

Дотримуючись порад вище, я створив окрему дошку в Трело для книг. Трело користуватися зручно, бо є додаток для смартфона та веб версія. Усе швидко синхронізується.
trello kartoteka golovonog

У дошці є три розділи: Список, План на рік та Прочитане.

  • У список кидаю будь-які поради із книг, статей та від знайомих.
  • План книг на рік складаю в січні. Це 40-50 книг, які пройшли відбір. Якщо прочитав усі, а рік не закінчився, починаю читати книги із загального списку.
  • Коли прочитав книгу, переношу в Прочитане.

Я веду нотатки з книг, які зберігаю в окремих документах у Дропбоксі. Ланку на документ додаю в картку книги в Трело.
trello kartoteka golovonog

У такий спосіб, завжди маю список книг, які збираюсь прочитати за рік та нотатки з усіх книг, що прочитав. Шукати потрібну книгу зручно — у Трело є пошук.

Користуючись нагодою, прошу поділитися 1-3 книгами, які ви вважаєте обовʼязковими до прочитання. Якщо є час, опишіть, чому радите саме ці книги.

Чому книги про мотивацію та розвиток не працюють

У 2016 я прочитав 66 книг, 12 з яких були нехудожніми. Серед того, що я прочитав були:

  • Птаха за птахою. Енн Ламотт
  • Ефект плато. Боб Салліван
  • Візуалізуй це. Девід Сіббет
  • Сам собі MBA. Джош Кауфман

Дивовижні книги, які змінили життя не однієї людини — принаймні про це написали маркетери на обкладинках. Сповнений віри, я прискіпливо робив нотатки головних ідей та порад. От тільки одна проблема — після цих книг я почував себе більш нещасним, аніж до них.

Наприклад, я прочитав книгу про те, як будувати свій бізнес. Дізнався про деталі планування, фінансування та роботи з командою. До того ж, у книзі були приклади людей, які досягли успіху, дотримуючись цих порад. Здавалося б, чого в цьому поганого та у чому проблема?

Проблема в тому, що ми не використовуємо нові знання

Справа в психології людини. Абсолютно природно хотіти змінити своє життя, порівнювати себе із досягненнями знайомих та самому хотіти зробити щось. Можливо, саме тому ми починаємо читати книги «Як заробити мільйон» та «Сам собі МВА». Але якщо не використовувати знання із цих книг, то вони приносять ще більше невдоволення.

Тобто людині легше, якщо вона не знає, як розпочати свою справу й нічого не робить, щоби її почати, аніж знає, що робити, але нічого не робить. Фух, складне речення.

Не читайте повчальні книги, якщо не плануєте використовувати набуті знання. Вони принесуть тільки нещастя.

Уже кілька років я мрію про власну базу знань, але я не можу знайти програму, яка б відповідала всім вимогам. Нічого поганого — зроблю, коли знайду. Але нещодавно я прочитав декілька статей про те, як організовувати базу знань, де автори описують власні здобутки та системи роботи з інформацією. Легко здогадатись, що раніше я почував себе краще. Тепер я ще більше хочу власну базу знань, але не можу її зробити, бо не маю програми. Замкнуте коло. Хочу, але не можу.

Що робити

Здається, що все просто — прочитати книгу й почати використовувати нові знання. Здається, що саме такий план пропонують усі сучасні книги. Насправді ж, просте прочитання книги нічого не дасть, хіба що понизить самооцінку та ще більше пригнітить. Знання треба використовувати.

Я зазвичай намагаюсь працювати з книгою. Цей процес має декілька принципів:

  • завжди робити нотатки
  • корисні поради виписувати в окрему дошку в Трело
  • одразу ж планувати коли і як використовувати нові знання
  • відкидати пораду, якщо не зможу її зараз же втілити в життя
  • якщо порада вимагає довгого втілення і впевнений, що це варто зробити, то записую в плани на майбутній рік-два-три й одразу ж починаю планувати втілення

Ці принципи дозволяють мені позбуватися відчуття, що я знаю як робити, але не роблю. Читаючи книгу, я одразу ж фільтрую ідеї, які варто використати. Якщо ідея не проходить фільтр, або я розумію, що ідея цікава, але я не впевнений, що саме це хочу робити — значить вона не для мене. Це нормально, почуття провини тут зайве.

Нові знання без застосування не просто зайвий багаж, але шкідливий багаж. З собою варто брати тільки те, що корисне та те, що точно можна використати. Усе инше можна залишити.

Якого біса?
Так, я письменник

Скільки разів ви чули цей голос у голові: «Я не справжній письменник, я ж не написав жодної книги».

Скільки разів ви говорили собі: «Так, я пишу кожен день, я люблю писати, але я не думаю, що можу називатися письменником».

Якого біса? Так, ви письменник, бо ви пишете! Що вам ще потрібно? Диплом із печаткою?

Скільки разів я ховався за неточними відповідями, коли мене просили розповісти про те, що я пишу. Чому просто не сказати:

Так, я письменник. Я пишу в блозі.
Так, я поет, бо пишу вірші.
Так, я записую свої думки в блокноті та працюю над книгою.

Це звичайний страх і нічого більше. Я просто боюсь поразки. Боюсь, що мою книгу ніхто не прочитає. Боюсь, що мої вірші не сподобаються. Боюсь, що не витримаю критики і здамся. А скромність — це відмовка, щоби продовжувати боятись. Боятися зручно — нікому не говориш, хто ти є й живеш собі далі у своєму куточку.

Я працюю над тим, щоби бути справжнім письменником (ви розумієте, що я маю на увазі). А зараз, подумайте про себе:

Якого біса!
Так, я письменник
Так, я музикант
Так, я спортсмен
Так, я актор
Так, я блоґер
Так, я митець
Так, я…

Ви вже письменник, якщо пишете. Що вам ще треба? Диплом із печаткою?

Хто ви? Не треба лякатися того, хто ви є. Життя занадто коротке, щоби бути кимось иншим.

Як знайти час, щоб писати

Чотири місяці тому я був переконаний, що не зможу вести блоґ. Де я знайду стільки часу? Звідки візьму натхнення? А де шукати ідеї? До того ж скільки є відволікань — книги, фільми, музика, робота, чужі статті, листи, друзі…

У мене є така риса характеру — не завершувати почате. Рік тому я писав у блозі про челенджі NextStep. У мене було власне випробування — писати статтю кожного дня, щоби набути звичку. Спочатку було цікаво. А потім, бам! Через три місяці бажання випарувалось і я закинув блоґ. Це дуже типово для мене, на жаль. Починаю втілювати ідею в життя, страшенно захоплююсь, плідно працюю якийсь час, а потім залишаю усе й починаю щось нове.

Цей блоґ — Головоног, результат початку чергового нового, адже починати — не важко. Але навіть за чотири місяці існування Головоногу, я вже встиг позмагатися з бажанням його знищити. 29 березня тут навіть була така сторінка, яку я планував залишити назавжди:

jak-znayty-cas-pysaty

Мінливість — проблема номер 1

Нещодавно я дослідив список минулих проектів і знайшов, що ніколи ще не працював над чимось понад рік (окрім школи й університету). Я знаю, що не самотній на цьому шляху покинутих справ. Багато людей, особливо письменників, мають таку ж проблему. Посвята чомусь одному — не для мене.

І зараз, я тут, пишу цю статтю о шостій ранку 5 квітня. Інколи буває складніше примусити себе писати, інколи легше. Сьогодні ж головна моя проблема — знайти час, щоби писати. Пакет «дружина, дитина, робота», як киндер, кюхе, кирхе в німців, забирає абсолютну більшість мого часу. Маневрувати майже неможливо.

Що відволікає

Люди — ліниві тварини. Це дуже добре характеризує мене. Я краще буду годинами займатися чимось незначним, аніж примушу себе вийти із зони комфорту у світ непередбачуваної творчості, де навіть цокання годинника відволікає. Це ж так просто — провести увесь вечір, дивлячись фільм. Спокій, комфорт, повний контроль.

jehor-pracuje-nad-tekstom

Я сиджу в темному куті й пишу цю статтю.

Але я примушую себе писати. Світлина тому підтвердження. І з цього примусу виникла ідея цієї статті — знаходити час, щоби писати навіть коли навколо — безкрайній потік відволікань та подразників.

Замість того, щоб зараз писати, я міг би:

  • Почати працювати над блискучим новим проектом, який уже омріяний й бажаний. Нові маленькі штучки — це ж так круто! Для нового завжди знайдеться час.
  • Пройти нові уроки з курсу програмування. Але зараз це здається ще важче, аніж писати.
  • Почитати закладки в Покеті, Фліпборді, Медиумі та инших фантастичних джерелах.
  • Помедитувати.
  • Поспати на годину більше.

Ви вхопили ідею — завжди можна знайти иншу справу, щоби не писати.

Як знайти час, щоби писати

Усюди інтернетом мене переслідують статті з порадами щодо продуктивності та письменницької майстерності. Усі ми читали таку банальшину:

письменник той, хто пише, отже — пишіть

пишіть кожен день хоча б потрохи

пишіть без зупинок забігами, не відволікаючись на инші справи

пишіть тільки про те, що цікаве

назначайте окремий час

не слухайте внутрішнього критика — просто пишіть

Вони обіцяють дати мені універсальну пігулку, яка вирішить усі мої проблеми. Усе дуже просто! Друкуйте за рецептом, слідуйте цій пораді, робіть ці пункти та матимете рай письменника. Тоді я просто не розумію, чому автори не почнуть просто слідувати цим порадам і позбутися жахливого почуття, коли нічого не пишеш? Це ж просто — береш рецепт, робиш, отримуєш результат.

Але ці поради не працюють. Справа в тім, що ми маємо різні причини, щоби писати. Хтось пише, бо так він почувається себе краще. Хтось тільки тому, що йому подобається висловлювати свої думки. Хтось хоче привернути увагу й отримувати схвалення читачів. Хтось хоче довести собі, що він це може — писати.

Мене надихає останнє. Я змагаюсь сам із собою, адже це найважче. Кожна стаття в блозі, кожен запис у щоденнику, кожний вірш, лист, записаний роздум — перемога над моїм страхом осудження, перемога над лінню. Я нікому не зобовʼязаний писати. Ніхто не спитає в мене: «Чому в блозі вже два тижні не було нової статті?», окрім мене. Навіть якщо ніхто не помітить, що цей блоґ зникне, я не можу зупинитись. Щось глибоко всередині мене говорить: «Я мушу, адже я пообіцяв собі».

Ця боротьба допомагає мені просувати вперед. За 4 місяці написав 27 статей та 10 листів. Блоґ відвідали 1573 людини, які написали 17 коментарів. Це також надихає.

Але чи має значення статистика? Для когось — так. Можливо, саме читачі когось мотивують писати й для них він знаходить час. Головна думка цієї статті проста:

Завжди буде щось важливіше, аніж написати текст.

Порада:

Чесно дослідіть те, що вас надихає. Щоби це не було — це нормально, якщо в результаті ви пишете. Можете планувати окремий час для того, щоби писати, можете не планувати — це не має значення. Якщо мотиватор спрацьовує, ви будете менше спати, але текст буде написано.

Розказуйте про те, що знаєте

yabluka-ne-ideia

Style of Gustave Courbet (French, 19th century)

Створюючи цей блоґ, я думав тільки про себе.
Дивне зізнання, чи не так?

Зазвичай редактори, журналісти та письменники кажуть, що пишуть для своїх читачів, щоб вчити їх, розважати, надихати. Насправді ж, письменник, який себе поважає, пише тільки для себе. Це як сталевар виливає метал тільки для себе, бо він це може, йому це приносить задоволення й він заробляє гроші. Письменники — не иншого складу, вони ті самі працівники слова, але пишуть, бо можуть й хочуть, а не тому, що треба розважати, надихати й вчити.

Усі статті в цьому блозі важливіші для мене, аніж для будь-якого читача. Я люблю ділитися знаннями, досвідом, успіхом та поразками. Блоґ та розсилка існують саме для цієї мети та ні для чого иншого. Я маю три причини, які спонукають мене продовжувати писати. Всі вони повʼязані з егоїзмом письменництва:

Ідеї — не яблука

Коли ви пишете корисну статтю, або вчите щось робити краще, навколо вас гуртуються люди. Вони мають свій досвід, знання та думки, а те, що ви пишете — поєднує вас в групу однодумців. Ця група — найважливіше, що можна отримати від блоґу.

«Якщо у вас є яблуко й у мене є яблуко, і ми обмінюємося цими яблуками, то у вас і у мене залишається по одному яблуку. А якщо у вас є ідея та у мене є ідея, і ми обмінюємося ними, то у кожного з нас буде по дві ідеї».
— Джордж Бернард Шоу

Саморозвиток

Чому вчителі знають напамʼять будь-яке правило? Тому що рік за роком проговорюють їх. Чому ми памʼятаємо те, про що говорили з другом пʼять років тому, але не памʼятаємо деталей прочитаної півроку тому книги? Тому що з другом ми говорили.

Якщо ви хочете щось практикувати чи запамʼятати важливі відомості — немає кращого способу, як розказати комусь. До того ж, коли розказуєш, починаєш помічати свої помилки, будувати ланки з иншими обставинами та подіями. Розказуючи, ми вчимося.

Заохочення

Ми всі егоїсти. Усе, що повʼязано з нами — має першочергове значення. Тому, коли стає зовсім важко й не хочеться нічого робити, я згадую, що не зобовʼязаний нікому писати, а роблю це для себе. Дозволяю собі відпочити деякий час, а потім берусь за роботу.

Отож, пишіть для себе — усі инші підстави безсилі.

Пишіть з однією метою — задовольняти власне бажання. Усе инше — брехня.