«Підштовхни» — Річард Талер, Кас Састейн

nudge-cover-top

★★★★

Швидкий підсумок: «Підштовхни» вчить, як будувати оточення, яке підштовхує людей несвідомо приймати кращі рішення, або рухатись у правильному напряму. Книга описує можливості побудови архітектури вибору.

Ця книга вирізняється від инших тим, що вона сфокусована на дизайні оточення загалом, а не на покращенні внутрішнього стану чи життя окремої людини.

3 уроки з книги:

1. Поштовх — це тонкий натяк, або зміна оточення, який спрямовує до певного рішення, але не примушує й не позбавляє вибору.

Ваш друг колись насміхався з вас, бо ви не хотіли йти гуляти? А зрештою ви збирались і шли на вулицю? Це поштовх.

Якщо подібне правильно використовувати, то ми можемо приймати рішення, які призводять до кращих результатів. Наприклад, якщо в магазині біля каси поставити кошик із фруктами, а не із солодощами, ми будемо купувати більше фруктів — просто тому, що вони вже на місці, а за солодощами треба буде йти. Це перевірено. І це маленький поштовх, щоби ми були здоровішими.

2. Один із найпотужніших поштовхів — щось стандартне, типове (default).

Щось стандартне — потужний поштовх, який вимагає від нас активної дії, щоби щось змінити. Іноді можна побудувати такі ситуації, коли стандартний вибір — найкращий.

Наприклад, автоматична оплата тренажерного залу. Якщо щомісячна плата буде зніматися із картки автоматично, а щоби скасовувати її треба зробити дію — зайти в онлайн банкінг та скасовувати платню, то ми будемо «змушені» = підштовхнуті до занять спортом. Зрештою, позискує наше здоровʼя та тренажерний зал, який має клієнта.

3. Коли держава використовує техніку поштовху, здобуває все суспільство.

Один із прикладів, який спрацював у Європі — боротьба із викидами вуглекислого газу.

Коли заводи були зобовʼязані подавати звіти із кількістю шкідливих викидів, їхня кількість стрімко знизилась. У законі нічного не було про вимогу знизити викиди, а лише подавати звіти. Але критики та журналісти обговорювали важливе питання для суспільства та тицяли пальцями, а бізнес природно хоче бути другом суспільству, отже, змушений був стати більш «зеленим». Їх не примушували, а спокійно підштовхнули.

Що ще можна дізнатись із книги:

  • Дві причини, чому ми приймаємо неправильні рішення
  • Чому слід купувати маленьку порцію попкорну в кіно
  • Як компанії використовують нашу сприйнятливість до підштовхування
  • Як ми можемо використовувати підштовхування, щоби досягати власної мети

Повна назва книги: «Підштовхни: покращення думок про здоровʼя, багатство та щастя» // «Nudge: Improving Decisions About Health, Wealth, and Happiness».

Українського перекладу немає.

«Розкажи. Читати, думати, обговорювати» — Е. Чамберс

Книга Розкажи Чемберс
★★★★
Як показати дітям, що читати — круто.

Книга для батьків, вчителів та тих, хто вважає, що людству треба більше читати. Сподобались практичні поради в кожному розділі. Структура виглядає так:

ідея ⟶ чому важливо ⟶ що робити.

Цікавинки:

• Людина — не читач за своєю сутністю. Ми набуваємо вміння читати й писати, бо це не вроджена необхідність, як ходити. Пройшли тисячі років, перш ніж у людини зʼявилась потреба вчитись читати. Ці тисячі років кожна людина переживає наново за кілька років дитинства.

• Я часто чув, що люди не люблять читати, але жодного разу не зустрічав тих, хто не любив би слухати. Жарти, анекдоти, плітки, новини — історії життя цікавлять кожного. Антропологи стверджують, що традиція усної розповіді почалась за ранніх форм суспільства. З цих форм виросли усі види літератури: поезія, проза, драма, історична наука, релігія, філософія. Завдяки художнім образам ми описуємо життя і його значення. Саме завдяки усним історіям, які чуємо в дитинстві, ми з часом починаємо читати книги.

• Читання — один з найскладніших мозкових процесів. Коли ми читаємо самі собі, залучено три долі мозку. Одна оброблює звуки, які асоціюються зі словами та ілюстраціями. Друга аналізує візуальну інформацію: літери, слова, картинки. Третя порівнює значення слів, висловів та усього тексту з тим, що нам вже відоме. Виходить, що у нас в голові є архів усього почутого, побаченого та прочитаного. Працюючи над кожним новим текстом, мозок звертається до архівів, щоб знайти відповідності. Якщо їх немає, то ми називаємо такий текст важким. Чим більше відповідностей між новим текстом і тим, що ми вже знаємо, тим легше зрозуміти новий текст.

• Якщо на основі книги створили фільм або театральну виставу, то між автором та читачами стоять інтерпретатори — продюсер, режисер, актори, оздоблювачі, композитор. Кожен з них має свій власний погляд на картину, і цей погляд передає глядачам. Але, читаючи книгу, ми залишаємось один на один з собою та автором. Тепер ми самі собі продюсер, і режисер, і актори. Ніхто не заважає спілкуватись з автором. Ось чому читання книг — дуже важка й глибока форма спілкування. Щоб отримувати задоволення від книг, треба мати певний досвід й майстерність. Тому, читання важче за перегляд фільму.

• Щоб надихнути дитину читати, треба виконати три складові:

Розкажи. чотири складові як навчити дітей читати

• Наскільки довго дитина може читати? Відповідь проста: нехай читає доти, поки може утримати увагу та зацікавленість і … ще трошки.

• Спробуйте зіграти в просту гру з тим, кого ви добре знаєте. Почніть з запитання «Хто ти?» і продовжуйте запитанням «Звідкіля ти це знаєш?» Ви здивуєтесь, коли зрозумієте, що дуже важко розповідати про себе без історій, описів чи жартів про власне життя. Частіше за усе на запитання «Звідкіля ти це знаєш?», ви почуєте спогади розповідей батька, матері, бабусі й дідуся, друзів. Якщо задавати це запитання дуже довго, то виявиться, що ми цілком складаємося з різних розповідей инших людей про нас. Якби ці історії були иншими, ми були б иншими людьми.