18 Лютого 2017

Труднощі перекладу

Про невдалий переклад на українську книг Стівена Кінга не чув хіба що ледачий. Багато слів пройшли через жорно журналістів, що тільки не говорили про перекладачів-невдах та халтурні видавництва. Книги вилучили, наново переклали та все ж таки видрукували вдруге. Не знаю, що здивувало видавництва більше — те, що їхні відомі перекладачі виявились дилетантами, чи те, що книжки українською хтось вдумливо читає.

Проблема ж не тільки в тому, що Кінга переклали погано. Тексти видаються дуже різні — навіть українські автори пишуть нісенітницю. Справа в тім, що майстри слова та перекладу уходять, а нове покоління майже не формується. Ситуація в сфері української літератури зрозуміла й багато разів обговорена. Видавництва дають дівчаткам-бакалаврам перекладати серйозні праці.

Щоб зробити файний переклад, недостатньо закінчити філфак і читати книжки в оригіналі.

Не буду зосереджуватися на окремому виді перекладу. Варто відкрити іменку з популярними статтями, щоб знайти достатньо прикладів для натхнення.

Яка проблема

Не дивина, що перекладач додає до тексту відсебеньки. Однак, вставлені слова роблять мову сухою й нудною. Часто в оригіналі немає моментів, фактів, ситуацій, а в перекладі є. В романі героїня в сльозах кидається до свого коханого: «Мене приголомшив той факт, що ти їдеш без мене», коли більш пасує перекласти «чому ти залишаєш мене?» або «я знепритомніла, коли дізналась, що ти їдеш без мене».

Усі регулярні, результати, речі, форми знищують текст. Не художній твір, не жива стаття, не цікава історія, а протокол засідання Верховної ради.

ні
так
Світова опінія
І це в художньому творі. Чи не простіше буде: світова думка про, або погляд на щось.
Як мобілізувати свої власні сили
Стаття про психологію. Чи не краще буде: зібрати сили, закликати на допомогу, або хоча б набратися духу, відваги.
Найкращими формами виховання дитини є регулярні розмови
Чому не використати часті, постійні розмови? Це той випадок, коли в оригіналі слова немає, а в перекладі є.
Його спроби були безрезультатними
Чому не даремні або марні? Або перебудувати речення: він даремно намагався, він марно бився. Все, що він робив, було даремне (марне) силкування (намагання).
— Будь ласка, йдіть сюди і повторіть свої слова.
— Так, я це зроблю, добродійко.
Дослівний переклад. Англієць ніколи не повторить одне дієслово двічі. Вдруге він замінить його на універсальне to do. Українською краще сказати: так, йду; так, звісно.
Саме такі речі мене і сформували
Можна ж обійтись без цих речей: саме це впливало на (сформувало) мене?
Скажу я тобі одну річ
Коли можна сказати правильно і по-нашому: ось що я тобі скажу, або я тобі скажу дещо. Значно краще, ніж англійські речі (thing).
Це послужило серйозним аргументом на користь цього рішення
Жахливе речення, де 2 слова з 7 — не українські. Звичніше та простіше написати: Тому ми так вирішили.
Ситуація викликала в мене роздратування
Хороший приклад дослівного перекладу синтаксису. Чи не природніше українською читати: я розізлився, роздратувався.
З військової точки зору цей об’єкт ніякої ролі не грає
А можна просто: цей об’єкт неважливий.

Як покращити переклад

Вже зрозуміло, що не можна довіряти імені й титулу — над текстом треба працювати як віл. Простенький переклад для лайно-іменки зробить будь-який вільний найманець (фрилансер).

Перекладати значення, а не слова
Першочергове завдання — якомога точніше перекласти значення первотвору. Часто буває так, що англійською автор говорить переконливо, а в перекладі — нечітко. Якщо синтаксис мови перекладу несумісний із мовою оригіналу, то переклад має перевагу. В художньому ж перекладі треба перекладати не лише чисте значення, але й стиль оригіналу. Це важко.

Змінювати побудову
Часто перекладений текст вимагає іншої побудови: відступи задовгі, речення однакові, розділи розпливчасті. Не бійтеся змінювати побудову тексту. Якщо текст став краще, нехай в первотворі вісім відступів, а у вас лише три.

Видаляти зайве
Це стосується будь-якого тексту, тим паче перекладу. Щоб привернути увагу читача, треба видаляти усе зайве. Можливо, порада не сумісна із художнім твором, але для всемережевих статей точно корисно. Показник якісного тексту — зосередження корисного змісту. В потужному тексті зміст має кожне речення, а кожне слово стоїть на своєму місці.

Щоб отримати хороший переклад, не бійтеся сміливо працювати над текстом. Повагу до автора та першоджерела залиште тим, хто читає в оригіналі.
4 Лютого 2017

Про авторське право з боку читача й автора

Восминіг наче здивовано запитує «Копірайт?»

Копірайт не має значення. Я жваво пишу в блогах вже два роки й нарешті зрозумів, що копірайт не має жодного значення. Звичайно страшно віддавати право на свою роботу иншим. Здається, що втрачаєш авторство і тепер будь-хто може взяти твій текст і заробляти на ньому. Але давайте будемо відвертими, кого зупиняє цей знак — ©️️ Copyright? Хто взагалі читає той довгий текст, який начебто покликаний захищати право творця? Ото ж бо й воно. Клацаємо на «Погоджуюсь» і «Далі».

Копірайт не має значення.

Я справді вірю в рух вільного копіювання. Користуюсь тільки Лінукс ОС, а замість Фотошопу малюю в Гімпі. Переконаний, що майбутнє за вільним розповсюдженням ідей, а не за ліцензуванням.

Вирішив, що відмовляюсь від авторських прав на свій текст, бо всі ідеї, які я описую — не належать мені. Я краду їх в инших людей, які в свою чергу запозичили їх в инших. Це нормально, адже всі великі досягнення ґрунтуються на досягненнях тих, хто працював раніше. Усе нове — забуте старе.

До того ж, люди зазвичай похваляють відсутність копірайту, бо немає почуття провини від копіювання. Уявімо, мені сподобалась ідея, яку захищено погрозливим авторським правом «Будь яке копіювання лише з письмового дозволу автора». Звичайно, я не буду писати ніякому автору, бо хто так робить? Просто копіюю ідею, трохи дороблюю, чіпляю знак власного копірайту і виставляю як свою. В мене виникає почуття провини, бо я вкрав ідею. А мій копірайт накладе провину на наступного крадія. Так коло злодіяцтва поширюється, коли жоден не має справжнього авторського права на ідею. Адже всі вкрали одне в одного.

Замість того, щоб переживати за право авторства, краще сконцентруватися на тому, що треба читачу.

Я зрозумів, що більшість того, про що турбуються автори блоґів, іменок та книжок — не має жодного значення. Наприклад, блоґери відслідковують десятки показників статистики відвідування іменки, переживають про кількість підписників, намагаються застосовувати рекламні прийоми — виринайки, блоки з принадою. Це все неважливе. А що ж тоді має вагу?

Допомагати своїм читачам. Якщо текст не вирішує проблему, з якою відвідувач потрапив на іменку — не допоможе ніяке рекламне диво. Тому, сконцентруйтесь на написанні статей, які допомагають. Це звільняє від одержимості статистикою та відволікань на рекламу. Замість цього, зосередьте увагу на допомозі. Адже саме тому автор і мусить писати текст — щоб допомогти.

3 Лютого 2017

Про розсилку

Останні два роки я жваво користуюсь е-поштою. Навіть підписаний на сорок розсилок, які стали основним каналом, через який отримую оновлення з блоґів та статті на теми, які не є для мене першочерговими, але цікавими — гендер, дизайн та клясична література. Здається, що розсилка нарешті перестала бути спамерським болотом, а перетворилась на зручний канал звʼязку.

Тому я вирішив, що треба і мені ділитись досвідом та корисним знадобом. Заохочує те, що я люблю читати й часто рекомендую книги иншим. Щоб поєднати ці справи, я розпочав нову розробку — Розсилку Єгора Нагеля.
лист-розсилки-єгора-гоголя

Звичайний вигляд листа розсилки

Про що розсилка та як створюються листи?

Протягом тижня я читаю статті з блоґів, фейсбуку, медіуму, з инших розсилок та каналів Телеграму. Більшість англійською та російською. Якісні статті зберігаю у власному варіянті покета — Валабег. Для кожної розсилки я обираю три найцікавіші статті. При чому цікавість я вимірюю одним з двох критеріїв — прочитав і сказав «Нічого ж собі, це круто!», або прочитав і замислився.
волабег-єгора-гоголя

Дошка валабегу, де зберігаю статті протягом тижня

З понеділка до ночі вівторка я обираю знадіб та пишу текст листа. Зазвичай отримую понад 20 тисяч знаків, тому скорочую до 10. Усе прискіпливо перевіряю, але навіть після перевірки машиною трапляються помилки. Окремим завданням є перевірка стилістики, оскільки маю упереджене ставлення до усіляких запозичень типу «матеріял, чат, сайт».

Пишу та зберігаю текст зазвичай в Атомі. В мене там налаштована ціла купа тек з документами. Якщо не маю рахівника, то пишу в Ґуґль-документах з особового.
atom-розсилка-єгора-гоголя"

Текстовий редактор Атом. Пишу другий лист розсилки.

Вставляю ілюстрацію, яку робить А. — нову до кожного листа. Розсилку відправляю з Мейлерлайту. Верстку робити нескладно — звичайний шаблон, бо не хочу сильно відокремлюватись від оздоблення блоґу. Але все-рівно є над чим працювати.
мейлерлайт-розсилка-єгора-гоголя

Верстаю лист в Мейлерлайті.

Увесь шлях від ідеї до кнопки «надіслати» займає 5-6 годин. Відчуваю, що розсилка швидко стала частиною мого життя. Кожен день думаю про те, що написати й роблю нотатки. Вона сильно підштовхує рухатися уперед, бо справжні люди вказали свою адресу е-пошти та читають мої листи.

Плани на майбутнє

Досягти 100 підписаних на розсилку.
Зробити список розсилок, які читаю від дошки до дошки.
Почати писати уроки з редагування та української мови.

31 Січня 2017

Правильні запитання в тексті

Я вмію ставити тупі запитання, які легко можна знайти в Ґуґлі. Зазвичай я так і роблю, але думаю це точно не кінець світу, якщо спитаю когось банальне. Це нормальний стан живого спілкування, але в тексті це не працює. Щоб написати зрозумілий та гожий текст, важливо ставити правильні запитання. Інакше ніхто нічого не зрозуміє, а текст буде жахливим.

Розглянемо декілька типів запитань. Почнемо з легкого.

Слабкі загальні запитання

Це найбільш поширений тип запитань. Я кличу ці запитання пошуково-писарськими, або сео-копірайтерськими. Часто бачу, як автор ставить в коротенькому тексті загальні запитання, які потребують серйозних роздумів, а відповідь можна оформити в двотомник. До того ж, ці запитання вже всі знають напамʼять, наче те «бути чи не бути?» Краще дати декілька потужних запитань, аніж одне слабке. Порада — просто переписувати тему, де загальні запитання не потрібні.

ні
так
В чому сенс життя?
Треба розглянути конкретні ситуації: діти, робота, розлучення, смерть.
Чому ми зберігаємо стільки речей, якими давно не користуємось?
Докладно дослідити й обрати одну тему: страх бідного — залишитись без речей; синдром скупчувача.
Як створити позитивний клімат у сім’ї?
Нормальні стосунки в родині створюються не за щуток пальцями. Треба звужувати тему, бо ця занадто широка.

Запитання-підтвердження

Коли автор не може зацікавити читача складнішим способом, то звертається через запитання-підтвердження, шукає допомоги у читача.

Вивчали матеріял за добу до іспиту. Більшість із нас так і чинить, хіба ні?

Прокидаєтесь від будильника, перемикаєте на 10 хвилин і завалюєтесь на подушку. Вам таке знайомо?

Спершу виглядає нормально — веселенькі теми, живі запитання. Але не для тексту. Инколи, наприклад в діялогах художньої книги, ці запитання природні. Якщо ж це стаття для всемережжя, орієнтована на широкий загал, то треба працювати над темою, змістом, стилістикою та красномовством.

Нечіткі запитання з «якщо»

Це продовження слабких запитань, коли до них додаються абстрактність й гаданість. Здається, що все зрозуміло, все правильно, але мозок від таких запитань вимикається. Текст стає нецікавим.

ні
так
Якщо вам треба дістати купу грошей для втілення ідеї, до кого звернетесь?
Вам треба купа грошей…
Якщо мрієте працювати через всемережжя, сидячи на березі Тихого океану…
Мрієте працювати…

Приклади ліворуч абстрактні, бо розповідають про ситуацію гадано з «якщо»: такого не було, але якби було, то сталося б ось що. Видаливши «якщо», ситуація стала більш реалістичною. Уникайте «якщо» в запитаннях.

Риторичні запитання

Риторичні запитання додають текстові рекламного тону. Проблема в тому, що читач не знає відповіді. Можливо він думав про щось таке, але ніколи не стикався із такою проблемою. Коли ж ви ставите риторичне запитання, читач сприймає його як натяк на рекламу. Хочете красивий текст? Не будуйте риторичні запитання.

ні
так
Ще не купили Макбук? Не впевнені, що коштує тих грошей?
Я не купую Макбук, бо дорого і я не впевнений, що опанування нової ОС коштує витрат.
Пам’ятаєте, як було у вузі? Вивчали книгу за ніч перед іспитом…
В університеті я міг вивчити цілу книгу за одну ніч перед іспитом…
Як змусити себе не лінуватися?
Ввечері я зрозумів, що пройшов цілий день, але зробив лише половину того, що планував…

Риторичне запитання на початку статті складає враження, що автор маніпулює читачем. Я не раджу так писати. Однак проблема не тільки в риторичному запитанні, а й в тому, що початок поганий і без нього. На початку тексту нецікава думка, яку автор намагається прикрасити риторичним запитанням.

Щоб стаття про Макбук була цікавою, треба працювати над змістом. Я би почав зі складностей та небезпек.

ні
так
Ще не купили Макбук? Не впевнені, що коштує тих грошей?
Одні з легкістю вивчають нову ОС і насолоджуються роботою з Макбуком. Для инших це стає справжнім випробуванням — розчарування, змарнований час і гроші. Різниця між цими людьми не в здібностях, а тому, як вони вивчають нову систему. Перевірте, чи готові ви перейти на Мак, щоб не сіяти гроші на вітер.

Ще дві поради

1. Уникайте двосторонніх запитань, коли читач може відповісти неоднаково на дві частини запитання. «Що ви думаєте про Віндоус та Мак ОС?», «Який ваш досвід з Картками Домана та методом Монтенссорі?»

2. Уникайте запитань, які потребують простої відповіді так чи ні. Стаття — не розмовний стиль, де нормальне «Ви любите парфуми?» Такі запитання не зацікавлюють, а лише відштовхують своєю хибною дружністю.

Не дозволяйте маленькому недоробленому запитанню зробити великий ґвалт в тексті.

Запитання вказують на рівень майстерності автора, його тямущість в темі та кількість часу, яку він витратив на текст.

Запитання правильні, якщо одразу ж захоплюють читача. Коли ви знаходите якісну тему, ставите правильні запитання і зробите логічну побудову — читач може проковтнути навіть трохи недопрацьований текст. Хоча не треба цим користуватись.

І остання порада. Спробуйте на секунду забути, що є хороші и погані запитання, правильні і неправильні слова. Використовувати можна будь-що, бо усе має якусь мету. Навіть найкращі слова можна застосувати доречно і недоречно. Замість того щоб відточувати засоби, відточуйте побудову.

22 Січня 2017

Підписи до ілюстрацій

Переконаний всі зрозуміють, якщо стаття не має ілюстрації — мало хто її прочитає. Можна написати досконалу статтю, але читач спершу подивиться на ілюстрацію та оформлення, лиш потім недбало прогляне текст. Таким чином ілюстрація або приверне увагу й примусить читати далі, або викличе огиду й відштовхне читача. Про це вже є стаття.

1. Зараз розберемося із підписом під ілюстрацією. Ось гіперболічний приклад:

pidpysy-do-ilustracij-golovonog-org-1

Приклад з лівого боку — стандартний заголовок і стандартна стокова ілюстрація без підпису. Немає відповіді на важливе запитання «Навіщо це читати?»

Приклад з правого боку зацікавлює, починаючи із заголовка «Як працювати й не вилетіти у відкритий космос». До того ж, підпис під фотографією додає змісту ілюстрації й продовжує тему.

2. Ілюстрація без підпису — оздоблення не в тему виступу: все одно, що використати палац 1001 ночі для вистави Гамлета.

Пояснюю на реальному прикладі.

pidpysy-do-ilustracij-golovonog-org-2

Цікаво, де на стоковій фотографії ліворуч знаходиться Стівен? Виглядає сухо. Я вже знаю, що в статті написані банальні «пишіть системно, читайте книжки, купіть друкарську машинку» — нудота. Тому й немає підпису, бо немає що написати.

Ілюстрацію для прикладу праворуч я зробив за 10 хвилин в Гимпі. Ось вони, герої статті, Кінг, Ріордан і Лафлер — живі люди, успішні письменники. Підпис логічно продовжує заголовок.

3. В Інстаграмі не треба підписувати фотографію, бо там відомо хто опублікував. Але якщо ми публікуємо ілюстрацію не в соціяльній мережі, завжди треба писати імʼя того, хто зображений на фотографії. Підпис збагачує знадіб та робить його переконливим. Наприклад, зняток з іменки Мейлчимпу:

pidpysy-do-ilustracij-golovonog-org-3

Без підпису ліворуч, це дівчина з фотостоку без імені й історії. Її таємничий погляд наче натякає мені, що цифра про 14 мільйонів користувачів може бути такою ж брехнею, як і те, що фотографія значить щось більше, ніж просто оздоблення сторінки.

Праворуч, додаємо підпис і безіменна дівчина стає Жоанною Фриман, оздобником Мейлчимпу. Звичайно, я її не знаю і ніколи не зустріну на вулиці, але те, що ця дівчина має імʼя та працює в компанії, додає чесності усій сторінці.

4. Підпис до ілюстрацій мусить описувати те, що не зрозуміло. Якщо на фотографії песик в червоних окулярах, не треба про це писати.

pidpysy-do-ilustracij-golovonog-org-4

Це поганий приклад підпису. Собаку та автора видно на фотографії. Безглуздо це описувати.

Хороший підпис збагачує знадіб, вказує на важливе й розповідає додаткову історію. Якщо цього немає — перепишіть підпис.

До речі, нормально, якщо підпис до ілюстрації буде довгим. Головне, щоб він підтримував матеріял й надавав нову, корисну інформацію. Ілюстрація першою привертає увагу, а підпис переконує прочитати подробиці у статті.

До того ж, підпис мусить бути цілком незалежним. Навіть якщо читач прочитає заголовок, перегляне фотографію, прочитає підпис і закриє сторінку — нехай же він візьме з собою корисний факт, який є у підписі.

Правило: якщо не можете вигадати, що підписати — треба замінити ілюстрацію. Абстрактні малюнки та ілюстрації-декорації важко підписати.